ДОБРА НИВА ПЕТРА МОГИЛИ

Фото


  10 січня 2016 року в бібліотеці - філіалі № 4 КЗ "Централізованої бібліотечної системи" було проведено бібліографічний огляд літератури.

    Петро Могила народивя 31 грудня 1596  (10 січня 1597), Сучава    11 січня 1647, Київ  молдовський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво - Печерського монастиря  з   
1627  р.,  Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1632  р., екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований церквою 1996 року.

Біографія

    Виходець з давнього молдовського боярського роду. Народився 31 грудня 1596 р. в сім'ї валаського і молдовського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Марґарет. 1607 р. внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 р. Кантемиром Мурзо молдовсько - волоських володінь, княжна Марґарет разом з сином мусили покинути Молдову, 
переїхали на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі - Стефан Потоцький,
князі Самуїл Корецький та Михайло Вишневецький.


Освіта


   Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій  1586 р. для захисту та збереження православної віри. Сімейство Могил сповідувало православ'я, мало тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. Львів був неподалік від тодішніх молдовсько-волоських володінь; Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновірних молдовських господарів з проханнями про матеріальну допомогу.

   Подальшу освіту Петро Могила здобував у європейських університетах: спочатку в Замойській академії, згодом вчився у різних навчальних закладах Голландії, Парижу.

Петро Могила вільно володів грецькою, латиною, досить швидко опанував  богословську науку. Після повернення до Речі Посполитої пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 р. та Хотинській битві 1621р.

Церковна кар'єра


   Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан києво-печерського архімандрита. Петро Могила почав часто відвідувати Київ, брав активну участь у справах православної віри.   

   Київський історик С. Голубєв вважає, що, окрім православного виховання, цьому посприяли часті зустрічі Петра Могили з митрополитом Йовом Борецьким — наставником ще за часів навчання в Львівській братській школі. Спілкування з Йовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності.
    Протягом 1622-27рр. Петро Могила перебував на послуху в одному із скитів Києво-Печерської Лаври, розташованого на території сучасного села Михайлівка - Рубежівка під Києвом. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.
    Після смерті 21 березня 1627 р. архімандрита Печерської лаври 
Захарія Копистенського у грудні 1627 р. був посвячений на його посаду (отримав за підтримки київського воєводи Томаша Замойського 16 вересня 1627 р., затверджений королем Сиґізмундом III на посаді 29 листопада. У цей час йому виповнилося 30 років. В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іноцтво
Петра Могили, особисте багатство (у Белзькому воєводстві: Великі Очі, Змійовиська, Вулька Могилівська, в Київському: Мухоїди, Опачиці, фільварок за Дніпром, званий Позняківщина, Рубежівка).
    Микола Костомаров так оцінював перші кроки Петра Могили:

«
Новий архімандрит зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвільних піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат на прикрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при лаврі богадільню для жебраків і задумав завести при Печерському монастирі вищу школу.

Видавнича діяльність

   Докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань; серед них були книги Петра Могили. 1628 р. в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизни поучительни» і «Тріодь цвітная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.
   1629 р. на Київському помісному соборі був схвалений до видання  «Леітургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архімандритом за грецькими джерелами, з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії (одна з найвизначніших праць Петра Могили, протягом понад двохсот років не втрачала свого значення).
  У власноручних записах Петра Могили зберігся ряд канонів, церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: канон на причащення священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво- Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630 р.) та інші. Ці невеликі твори, написані церковно -слов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

Дипломатична діяльність

  Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії православної церкви в Україні. 1596 р. була підписана Берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископіввизнала верховенство Папи Римського, Київська православна митрополія відновила свою єдність з Римо - Католицькою Церквою. Ті православні ієрархи та священики, які не визнали унії, фактично опинилися поза законом. Вірні і більшість монастирів також виступили проти унії. Проте у здійсненні її положень була зацікавлення світська влада, тому утиски православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним явищем.
Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх
православних - тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї. Однак його дії, спрямовані на примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників. Одні вважали Петра Могилу щирим поборником єдності православ'я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути православних в уніатів, розірвати зв'язки зі східними патріархами та Москвою.
   29 червня 1629 р. у Києві мав бути скликаний помісний собор, предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і православних. Позитивних наслідків собор не дав.
   Не справдились надії Петра Могили на примирення церков на Львівському соборі. Найболючішого удару по його сподіваннях завдала смерть Іова Борецького. Звістку про смерть свого наставника Петро Могила отримав 16 січня1631 р., повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської церкви у Львові. Церкву було збудовано Львівським братством з немалими пожертвами Петра Могили.
   Невдачі всіх спроб з примирення церков породили розгубленість та безнадію серед православних обох течій — тих, хто визнавав унію або виступав проти неї. Як писав тоді ректор Київської братської школи Касіян Сакович:
«
Ми — діти одного батька, сини однієї матері, нащо розриваємо згоду, нащо одні одних посилаємо до пекла, нащо одні одних виклинаємо!
 »
  Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства, став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи; посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри. Митрополитом було наставлено Ісайю Копинського.

Просвітницька діяльність

  Перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 р. на території Києво - Печерської лаври відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латиною, польською мовою, створювалася за зразком провідних шкіл того часу - єзуїтських колегій, всього навчалося понад 100 учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства, прагнув заснувати в Києві школи, які відповідали б потребам часу, ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей, своїм коштом відправляв їх за кордон на навчання.
   Шкільні справи не давалися Петру Могилі легко - спочатку печерсько - лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень; вдалося владнати цю проблему, з початком навчання противники Петра Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство такозацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської, їх підтримав новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.
   Лаврську школу, об'єднану в 1632 р. з братською, згодом було перетворено на 
Києво - Могилянську колегію, яку було проголошено правонаступницею Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Автор «Історії Русів» з цього приводу писав, що гетьман Сагайдачний: «спорудив Братський Київський монастир на Подолі під розпорядженням того ж Наказного Гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого; надав тому монастиреві заможні села і поновив у ньому з допомогою Митрополита Київського Петра Могили стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя на Русь татар приховану по різних монастирях і пещерах».
   Колегія була організована за зразками єзуїтських навчальних закладів. Студенти  вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов'янську, студіювали богослов'я та світські науки. Серед випускників цієї колегії було чимало представників еліти тогочасної України і Білорусі.
   На утримання колегії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колегії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості учнів в1634 р. була відкрита філія колегії у Вінниці, яку пізніше перенесли до  Гощі  на  Волинь (проіснувала до кінця 17 ст.), 1636 р. Петром Могилою була заснована  колегія в Крем'янці. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними.
   У квітні 1632 р. помер король Сиґізмунд III. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний сейм, на якому обирався новий король.
У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію.
Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колегії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків.
   Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство. 8 листопада 1632 р. Владислав був обраний королем; зваживши на ситуацію, задовольнив прохання православного духовенства, видавши диплом, яким гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в «Статтях для заспокоєння руського народу». Цим документом надавалася повна свобода переходу як з православ'я в унію, так і з унії у православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Православним митрополитам поверталась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, заборонялося чинити всілякі образи православним людям.
    У Варшаві митрополитом було обрано Петра Могилу. 12 березня 1633 р. Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася  Києво - Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво - Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно - Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословіння патріарха константинопольського (патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону»).
    У квітні 1633 р. Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним, подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 р. Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк, там у присутності численного духовенства примирився з ним. Ісайя знову виступив проти Петра Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Ісайя Копинський не давав спокою Петру Могилі.

На посаді митрополита

   Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув сподвижництво у церковній, освітній, будівничій галузях та книгодрукуванні. Вся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов'язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах, посланнях Петро Могила щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків.
   У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастир і інші монастирі та храми. У1634 р. розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки  Десятинної церкви, під руїнами якої було віднайдено мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира. Петро Могила своїм коштом відновив стару Церкву Спаса на Берестові, для розпису якої запросив художників з Криту, архітектора Октавіано Манчіні. Ними були відновлені також Трьохсвятительська і Михайлівська церкви Видубицького монастиря.
    Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування богослужбової практики і видавнича діяльність. Релігійні суперечки і контроверсії 17 ст.  вимагали чіткого і сучасного викладу основ православної віри. З цією метою у 1640 р. Петро Могила скликав у Києві собор (8 - 18 вересня), на який запросив духовних і світських осіб, в основному членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання«Требника» (1646 р.). До церковної історії він увійшов як «Требник Петра Могили» і довгий час служив православному духовенству всієї України, а згодом і Російської імперії. У Требнику були викладені не лише молитви і обряди, до нього були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому випадку слід себе вести та чинити, а також догматичні й обрядові пояснення літургії, написані одним з учнів Могили Тарасієм Земкою. Під керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найвідоміших - це «Служебник» (1629, 1639). На церковному соборі 1642 р. в Яссах, у присутності представників Руської, Грецької та Молдовської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами «Православне сповідування віри».
    Під керівництвом Могили було складено перший православний Катехізис. Для його затвердження у 1643 р. в Яссах був скликаний загальноправославний синод. Але оскільки з розглядом цього документу справа зволікалася, Могила видрукував короткий катехизис. Повний катехизис було видано вже після смерті Петра Могили в Європі грецькою, латинською та польською мовами. 1696 р. його передрукували в Москві, коли він уже заслужив повагу всіх православних богословів західного світу. Довгий час катехизис Петра Могили виконував роль найповнішого викладу православної віри.
Літературна спадшина
    Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг «Євангеліє учительноє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Евхологіон» (1646) та ін.
   Помер Петро Могила 11 січня 1647 р., коли йому виповнилося лише п'ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років. 3 (19) березня 1647 р. тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво - Печерської лаври. У 1996 р. Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські Православні Церкви усіх конфесій. Взагалі Петро Могила був канонізований усіма 15 - ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська Православна Церква канонізувала його як місцевошанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певній території).
   За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори  Сенеки, Горація,  Цезаря Ціцерона Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи. До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова Борецький.
Канонізація
   У 1996 р. Священний Синод Української Православної Церкви Київського і Московського Патріархатів канонізували незалежно один від одного Петра Могилу як Святителя. 8 грудня 2005 р. помісний собор Російської православної церкви відмовився канонізувати Петра Могилу для «загальноцерковного шанування».

короткий список літератури, включений в бібліографічний огляд


     Мокрицький,  Г. П. Велетень – патріот, який запліднив українську культуру на цілі віки вперед [Текст] / Георгій Павлович Мокрицький // Танго з минулим: (неординарні постаті в історії Житомира): історико – краєзнавчий та біографічні ілюстровані есе – дослідження
/ Г. Мокрицький / Ред. Р. Ю. Кондратюк. – Житомир: Волинь, 2014. – С. 257 – 264.      

                    Роль видатної постаті релігійного і просвітницького діяча XVII ст. в 

               українській історії та сторінки його життя, пов’язані з нашим краєм. Адже

               саме в Житомирі почалося сходження П. Могили до сану митрополита                 

               Київського.

     Остапенко,  П. В. Усі видатні постаті історії України [Текст] / П. В. Остапенко.  – Х.: Торсінг Плюс, 2009. – 352 с.

                    Петро Могила (1596 - 1647). – С. 82 – 86.

      Сліпушко,  О. Україна [Текст]: енциклопедичний словник / Оксана Сліпушко. -  К.: 
А коніт, 2008. – 768 с.

                    Могила Петро Симеонович. – С. 359.

      100 видатних українців [Текст]. -  К.: Арій, 2006. – 496 с.

                    Петро Могила. – С. 94 - 97.

      Губарєв, В. К. Історія України: довідник школяра і студента [Текст] / В. К. Губарєв. -  Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2005. – 624 с.

                    Митрополит П. Могила. – С. 142.

       Новий довідник: Історія України [Текст] / Упорядн. С. Крупчан та ін. -  К.:   
ТОВ «Казка», 2005. – 736 с.

                    Про Петра Могилу та засновану ним в 1620 р. Лаврську школу, яка згодом,

              об’єднавшись з Києвською братською школою дістала назву

             Києво – Могилянської Академії . – С. 170 - 172.

       Видатні постаті в історії України (IХ -  ХIХ ст.): Короткі біографічні нариси. 
Історичні та художні портрети [Текст] / Кер. кол. авт. В. І. Гусєв. -  К.: Вища школа, 
2002. – 359 с.: іл..

                    Про життєвий шлях Петра Могили. – С. 153 - 156.

       Малий словник з історії України [Текст] / Уклад. В. Смолій та ін. -  К.: Либідь, 1997. – 464 с.

                    Могила П. С. – С. 259 - 260.

        Грушевський, М. С. Духовна Україна [Текст]: збірка творів / М. С. Грушевський. - К.: Либідь, 1994. – 560 с.

                    Могилянська церква, організована під проводом Петра Могили. – С. 72 -    

              78.

        Історія України в особах: (Х – ХVIII ст.) [Текст] / Кер. авт. кол. В. Замлинський . -  К.: Україна, 1993. – 398 с.

                    Посвячення Петра Могили в Києво -  Печерську архімандрію та його

             діяльність на посаді митрополита. – С. 255 - 265.

        Возняк, М. С. Історія української літератури: У 2 кн. Кн. 1 [Текст]  / М. С. Возняк. - Львів: Світ, 1992. – 964 с.

                    Петро Могила та його Києво – Могилянська колегія. – С. 377 - 383.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _         

        Філософ і богослов [Текст] / / Журавлик . - 2011. – № 1. – С. 6.     

               Стаття присвячена дню народження релігійного і культурного діяча

            Петра Могили.

        Миронова, Ю. Києво – Могилянська академія [Текст] / Юлія Миронова

 / / Дивослово . - 2002. – № 5. – С. 54 - 55.            

               Автор звертається до історії виникнення Києво – Могилянської колегії,     

         підкреслює вклад архімандрита Києво – Печерської лаври Петра Могили в її

         заснування та розповідає про відродження сучасного університету 
        «Києво – Могилянська академія».

        Шевчук, В. Петро Могила та його літературні твори [Текст] / Валерій Шевчук

/ / Дивослово . - 1996. – № 12. – С. 3 - 8.              

               Окрім відомого вкладу Петра Могили в історію суспільного та церковного

          життя України автор статті звертає увагу на менш відомий художній набуток

          його, як письменника.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

МИТРОПОЛИТ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО - КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ

ГЕРБ ЖИТОМИРА