ПОЕТ, ДІЯЧ,ГЕРОЙ УКРАЇНИ

Фото поета

80 РОКІВ

ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

БОРИСА ІЛЛІЧА ОЛІЙНИКА

      Бори́с Іллі́ч Олі́йник (*22 жовтня 1935, Зачепилівка Новосанжарського району на Полтавщині) — український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури. Герой України (2005). Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України.

     Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 р. — заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР). У 1980–1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради України 1—4 скликань (1992–2006). Член КПРС з 1961 р. Кандидат у члени ЦК КПУ у 1981 — 1990 р. Член ЦК КПУ у 1990 — 1991 р. Член ЦК КПРС у 1990 — 1991 р.

     5 липня 2010 р. Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

ЖИТТЄПИС

    Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 р.

    У 1958 р. працював завідуючим відділу республіканської газети «Молодь України». З 1962 по 1973 р. працював в журналі «Ранок». Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро» та старшим редактором видавництва «Дніпро». З 1971 по 1974 р. — заступник голови правління Спілки письменників України. З 1974 по 1991 р. — завідувач відділу, член редколегії журналу «Вітчизна». З 1976 по 1991 р. — Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС. У 1999 р. Голова Комітету з Державних премій України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.

    Одинадцять років він очолював парторганізацію СП України і пишається тим, що за ці роки ніхто з його колег-письменників не був виключений з її лав і тим паче посаджений за ґрати.

     Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»). А також він побував в зоні Югославської трагедії.  З перших її днів рішуче виступив — у пресі, у Верховній Раді та Раді Європи — проти ембарго Сербії. Неодноразово бував у «гарячих точках» Боснії-Герцоговини. Після чого написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?» Вийшло окремою книгою українською і сербською мовами в Югославії (1996).

     Під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натівців. Матеріали на захист сербів і чорногорців опублікував в українській, російській і югославській пресі.

Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого заміру. У 1995 р. Борису Іллічу присвоєне звання «Почесний громадянин Канева».

     Був одним із тих, хто через пресу заблокував будівництво АЕС в Криму і під Чигирином та каналу Дунай-Дніпро, через який би пішов в Україну весь бруд Європи.

     Саме Олійник вручив від імені інтелігенції України маршалу Язову клопотання про звільнення від військово-політичного училища приміщень Києво-Могилянської академії. Маршал наклав позитивну резолюцію.

    Один із фундаторів Українського фонду культури, незмінно з 1987 і донині очолює його на громадських засадах. Нині віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 р. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Києва».      

     У травні-червні 1986 р. одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете» (Москва), «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців.

     На початку липня 1988 р. на XIX конференції КПРС у Москві Борис Олійник, зупинившись на сталінському терорі 1937 р., цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія». Тобто саме він першим на державному рівні 1988 року в Кремлівському Палаці сказав про Голодомор в Україні, запропонувавши створити «Білу книгу» про чорні діла 1932–1933 р.

     З 1980 по 1991 р. обирався депутатом Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. У 1981 р. нагородження ювілейною медаллю Всесвітньої Ради Миру. З 1989 по 1991 р. — голова Комісії зв'язків ВР СРСР з громадськістю, віце-голова Палати Національностей Верховної Ради СРСР.

     З 1992 по 1994 р. — народний депутат Верховної Ради України 12-го (1-го) скликання. Провідний науковий співробітник Інституту національних відносин і політології НАН України. З 1994 по 1998 р. — народний депутат Верховної Ради України 2-го скликання. З 1995 по 2006 р. Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 р. віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.

     З 1998 по 2002 р. народний депутат Верховної Ради України 3-го скликання. Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах і зв'язках з СНД.   З 2002 по 2006 — обраний народним депутатом Верховної Ради України 4-го скликання. У 1987 р. обраний дійсним членом Міжнародної слов'янської академії. З 1990 р. дійсний член Національної Академії Наук України. З 1992 р. обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов'янських народів.

ТВОРЧА СПАДЩИНА

     Борис Олійник — автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо».    Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опубліковано в 1948 р. Перша збірка його лірики — «Б'ють у крицю ковалі» (1962) — книга про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом. Творчий доробок поета нині — понад сорок книг. Найвідомішими вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).

    Після неодноразового перебування на фронтах Боснії-Герцеговини написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?», яке було надруковане в Югославії окремою книгою українською і сербською мовами. Коли розпочались бомбардування, прибув до Югославії. Написав есе «Хто наступний?».         

ВІДЗНАКИ Й НАГОРОДИ

·                     У 1957 став переможцем Всеукраїнського поетичного конкурсу.

·                     Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Т. Шевченка, міжнародних премій імені Сковороди , Герой України (до 70-річчя з дня народження).

·                     За вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України Президент України Віктор Ющенко 16 січня 2009 нагородив Бориса Олійника орденом Свободи.

·                     Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (11 квітня 2012) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної культури, збереження культурно-мистецької спадщини українського народу, багаторічну сумлінну працю.

·                     Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (21 серпня 1999), V ст. (17 жовтня 1995).

·                     15 жовтня 2009 удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка».

·                     30 січня 2012 Національною Академією наук України висунений кандидатом на здобуття «Нобелівської премії».

·                     Лауреат премії імені М.Островського (1963 р.);

·                     Державної премії СРСР (1975 р.);

·                     Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1983 р.);

·                     міжнародних премій імені Сковороди (1994 р.);

·                     «Дружба» (1997 р.); усеюгославської премії «Рицарське перо» (1998 р.);

·                     міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі (1999 р.);

·                     міжнародної премії імені Шолохова (2001 р.);

·                     премії імені В. І. Вернадського Фонду «Україна — ХХ століття».      

ОСНОВНІ ВИДАННЯ ТВОРІВ

·                     Вибрані твори: в 6 т. — К. : Просвіта, 2007.

·                     Вибрані твори: в 2 т. — К. : Дніпро, 1985. Т. 1 : Лірика. — 269 с., Т. 2 : Цикли та поеми. — 245 с.

·                     Біла мелодія. — К.: Укр. письменник, 1999. — 110 с.

·                     Б'ють у крицю ковалі. — К. : Молодь, 1962. — 71 с.

·                     Вибір. — К. : Рад. письменник, 1965. — 95 с.

·                     Відлуння. — К. : Рад. письменник, 1970. — 111 с.

·                     Відступник, або Два роки в Кремлі. — Ужгород: Карпати: Вид. фірма «Орбіта», 1993. — 150 с. 

·                     Гора. — К. : Молодь, 1975. — 94 с.

·                     Двадцятий вал. — К. : Молодь, 1964. — 103 с.

·                     Дума про місто. — К. : Молодь, 1992. — 47 с.

·                     За Північним Дінцем. — К. : Молодь, 1959. — 80 с.

·                     Заклинання вогню. — К. : Молодь, 1978. — 95 с.

·                     Знак. — К.: УАІД «Рада», 2003. — 197 с.

·                     Істина. — К. : Дніпро, 1976. — 390 с.

·                     Князь тьми: відкритий лист Михайлу Горбачову. — К. : Пульсари, 2008. — 126 с.

·                     Коло. — К. : Рад. письменник, 1968. — 103 с.

·                     Кредо. — К. : Дніпро, 1978. — 75 с.

·                     Криниці моралі та духовна посуха: ст., виступи, публіцист, роздуми, інтерв'ю. — К. : Рад. письменник, 1990. — 278 с.

·                     Міра. — К. : Рад. письменник, 1984. — 83 с.

·                     На лінії тиші. — К. : Дніпро, 1972. — 271 с.

·                     Основи. — К., 2005. — 453 с.

·                     Пісня про матір. — К. : Ред. журн. «Дніпро», 2004. — 189 с.

·                     Планета Поезія. — К. : Дніпро, 1983.— 190 с.

·                     Поворотний круг. — К. : Молодь, 1989. — 93 с.

·                     Поезії. — К. : Молодь, 1966. — 195 с.

·                     Поеми. — К. : Дніпро, 1983. — 183 с.

·                     Рух. — К. : Рад. письменник, 1973. — 71 с.

·                     Сива ластівка. — 3-тє вид., доповн. — К. : Веселка, 1995.— 126 с.

·                     Сім. — К. : Рад. письменник, 1988. — 91 с.

·                     Стою на землі. — К. : Криниця, 2003. — 696 с.

·                     Таємна вечеря. — К. : Парламент, вид-во, 2000. — 142 с.

·                     Трубить Трубіж. — К. : Оріяни, 1998. — 215 с.

·                     У дзеркалі слова. — К. : Молодь, 1981. — 78 с.

·                     У замкненому колі. Із окупаційного зошита. — К. : Оріяни, 2007. — 127 с.

·                     Шлях. — К. : Наук, думка, 1995. — 426 с.

ВИДАННЯ ТВОРІВ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Избранное. — М. : Худож. лит., 1985. — 367 с.