ЖИВАГІН ІГОР ФЕДОРОВИЧ

65 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Игорь Живагин / Ігор Живагін

"Найліричніший поет Житомира"

Все, кружась, исчезает во мгле,

Неподвижно лишь солнце любви…

(А.Блок)

25 червня виповнюється 65 років від дня народження 

Ігоря Живагіна - справжнього майстра слова, представника російськомовної поезії Житомирщини.  

  Ігор Федорович Живагін (24.06.1950 — 1.07.1997) прожив 

нетривале за часом, але насичене змістом і творчістю життя. 

Народився він у с. Верхотур´є Свердловської області (Урал) 

в родині службовців. Вірші почав писати в шкільні роки. З тим, 

аби глибше пізнати красу, велич і глибину рідної мови, закінчує 

факультет російської мови та літератури Житомирського 

педагогічного інституту. Працює вчителем у школі. У 1995 році 

був прийнятий до Житомирської обласної спілки письменників. 

Фото Ігоря Живагіна

Літній піонерський табір "Восток". 

Директор табору - 
Ігор Живагін (третій справа) 

с. Левків, 1988 р.

Робота в лагері

Різнобічність його творчої особистості можна підкреслити такими штрихами - був 

учителем і методистом, кандидатом у майстри спорту з шахів, народним епутатом, 

керівником творчого видавничого колективу «Льонок», письменником і Поетом. 

Своїм поетичним словом Ігор Живагін запалював серця людей різного віку, адже 

кожен знаходив у них щось своє, напевно, дуже потаємне та особисте. Його вірші 

дихають рідкісної природністю і повним одкровенням, є своєрідною поетичною

 сповіддю. Можливо, справжня поезія і повинна бути саме такими «непродажними 

 виплесками душі».
До того ж, його поезія володіє надзвичайною проникливістю. Відчуття незбагненного

 суму, швидкоплинності життя проходять через більшість його творів:

Пустеют улицы. Выходят фонари

В свою обычную, всегда ночную смену.

И я на воздухе побуду до зари,

Вот только куртку от дождя надену.

І самі вірші Ігоря Живагіна дещо нагадують потоки осіннього дощу. Але важливо те, 

що вони скроплюють душу, а душа дає свої сходи – адже його лірика не зводиться 

до простого виявлення людських почуттів, вона зосереджує свою увагу на 

філософському осмисленні нашого буття, стосунків між людьми, їх поглядів.

За життя Ігоря Живагіна вийшли збірки його віршів:
«Осенний поцелуй». – Житомир: Олеся, 1993.

«Во имя любви». – Житомир: Льонок, 1993.

«Глазами блаженной души». – Житомир: Льонок, 1995.
«Под вечным куполом небес». – Житомир: Льонок, 1996.
«Агония Любви». – Житомир: Льонок, 1997.

Його твори 

         

   

  

Хтось з шанувальників називає його «житомирським Єсеніним», хтось з 

дослідників творчості вбачає у його віршах сучасну інтерпретацію, 

переосмислення мотивів, образів та проблематики поезії Олександра Блока, 

але всі вони сходяться, називаючи Ігоря Живагіна«найліричнішим поетом 

Житомира» - за вірші, у яких виливалася його добра, щедра, багата на почуття 

та емоції душа.
Але, «якщо ранній Ігор Живагін був відомий широкому колу як поет-лірик, то в 

збірці «Прикосновение» він постає перед нами як поет-громадянин », - говорить

 упорядник цієї останньої збірки, що вийшла в світ у 2010 році (через 12 років після 

смерті поета) член Національної спілки краєзнавців Євген Тіміряєв.

Твори Ігоря Живагіна й досі не втратили своєї актуальності. Причина цього – 

у щирості автора та незмінності й вічності зображених почуттів:

И повторять устал
я вновь и вновь:

Как не стареет

в мире благородство,

Так не стареют 

верность и любовь.

Редактор газети

звідси

Редактора житомирської газети «Ехо» Володимира Яцкевича 

можна назвати своєрідним промоутером творчості 

Ігоря Живагіна - багато років незмінно на першій шпальті

 газети під фотографією прекрасної дівчини розташовували 

любовну лірику поета. Не маю сумнівів, що ці поетичні рядки

 пам'ятає більшість читачів - можна сказати, вони стали 

своєрідним епіграфом багатьох номерів цієї газети. 

«Очима чуткої душі» - так названо збірку віршів Ігоря Живагіна, 

переклад яких українською мовою здійснив у 2004 році інший житомирський майстер слова - Іван Сльота.

Вірші Ігоря Живагіна звучать й зі сцени міського фестивалю художнього читання

 «Поезії житомирських авторів», що проходить у Житомирі завдяки своєму ініціатору

 і організатору – народному аматорському літературно-мистецькому об'єднанню 

«Оксія», та під час різноманітних заходів - літературних вечорів пам´яті поета,

 вечорів любовної лірики, тощо.

Поезія Ігоря Живагіна - це явище в житті не тільки Житомира, але й всієї 

російськомовної української поезії. Народжений в Росії, поет знайшов свою 

другу батьківщину в Житомирі, а сплетіння російської та української культур,

 безсумнівно, збагатило його творчий потенціал. 

Королевою його поезії завжди була любов, у всіх її іпостасях: любов до жінки - з її стражданнями, пристрастями, відчаєм, вірою; любов до місця проживання, природи, до Батьківщини й друзів, до життя з усіма відтінками... Він розумів любов як «Единый в мире нравственный закон», який немислимо порушити.

Поет дарує своє серце не тільки тій єдиній, яку любить, але всім, хто вміє любити і тим, хто ще не навчився цьому найбільшого мистецтву в найвищому сенсі.

Вірші коханій жінці

«Я люблю тебя сильно-сильно, как отсюда до самых звезд», - ось яка міра притаманна поету і людині Ігорю Живагіну. Його кредо: «Во имя Любви я согласен на все. И даже на большее тоже согласен»

Таким чином, російськомовна поезія Житомирщини дає чудовий приклад чистої, щирої любові, що допомагає жити, дихати, мріяти. Ця любов втілена в рядках поета і в серцях його читачів. Вона, немов яскравий, ніжний і добрий промінь прикрашає і осяває поезію чудесного краю – Полісся.

Найвища ступінь любові - любов до Батьківщини. 

У Ігоря Живагіна дві малих Батьківщини. 

В обох отримав він свою частку материнської любові, 

але Поліському краю віддавав навзаєм це почуття особливо щедро.

звідси

Любов до рідного краю

Він дуже любив місто, в якому прожив 

другу частину свого недовгого життя: «Я утренний Житомир обожаю…», - каже поет так щиро, 

що в цьому не виникає жодних сумнівів. 

Ці рядки поклала на музику композитор Лариса Бойко і вони стали неофіційним гімном міста.

Серце поета завжди відгукувалося на біль і радість нашого часу. Поранене афганським маршем, воно кричало: «Всё что с нами случилось до сих пор не понятно, Но афганская песня с болью в сердце звучит».

Біль в душі - Афганістан

Мабуть, не всі шанувальники творчості поета знають, що саме рядки з вірша Ігоря Живагіна вибито на одній з дев'яти плит меморіалу воїнам-афганцям «Чорний тюльпан» у Житомирі.

Я погиб в Афганистане 

За горами на чужбине.

Поклонитесь моей маме
И друзьям на Украине.

Хвилювали його і тема Великої Вітчизняної війни, і чорнобильська тематика, і питання сьогодення... Громадянин Ігор Живагин не був байдужим до всього що відбувається в полі його життя і творчості. Тому й здобув любов і повагу оточуючих.

Поети йдуть рано в інший світ - сказано давно. Це не дивно. Бо провідником високого поетичного слова є серце. Воно пропускає через себе всю напругу не тільки свого життя. І ці енергії рано спалюють його крихке, тонке єство. Але сотворене і залишене поетами лежить на іншій чаші ваг, переважуючи відібраний у них час на Землі. Коли велика душою людина живе на нашій землі, дихає з нами одним повітрям, радіє одному сонцю і дарує нам своє відчуття світу, свою творчість – нам хочеться жити, відчуваючи цю безмовну красу життя. Серце поета було відкрите для поезії й служінню миру і добру:

Вірші, залишені на згадку

У нашому брудному, «забризканому чорнилом, що затопили людське почуття прекрасного » сучасному світі, залишатися людиною, яка не тільки бачить і відчуває прекрасне, а й бездоганно служить музі чистої і світлої поезії - це вагомий привід заслужити на пам'ять, повагу і пошану, які ми й отдаємо Ігорю Живагіну.

При написанні повідомлення використано матеріали з відкритих джерел; за основу взято перекладдипломної роботи О.Сандалюк "Блоковские реминисценции в творчестве Игоря Живагина".

Ершов В. О. Російські письменники в нашому краї // Поліський дивосвіт. – Житомір, 2000. – С. 355–259.