З БЕРЕГА ТЕТЕРЕВА У ВІЧНІСТЬ

 Комунальний заклад

«Централізована бібліотечна система»

Житомирська міська рада

Бібліотека-філіал № 4

« З берегов Тетерева у вічність»

(До 110-річчя від дня народження О. Ольжича (Кандиба О. О.)

- поета, політичного діяча)

Бібліографічний огляд

Житомир, 2017

Олег Ольжич(1907—1944): біографічна довідка

Ім’я Олега Ольжича (Кандиби) стало насправді легендарним: вчений-археолог, поет, політичний діяч – усі ці грані таланту переплелися гармонійно в одній людині. Зі спогадів, листів, поезії Ольжича постає особистість широкої ерудиції, великої скромності, державного мислення, яка вміла слухати людей, розмовляти з ними, знаходити однодумців, запалювати й надихати їх. Президент України Віктор Ющенко видав Указ про відзначення у 2007 році 100-річчя з дня народження Олега Ольжича.

Народився Олег 8 липня 1907 року в Житомирі у родині Віри Свадковської, на той час – студентки Бестужівських курсів у Петербурзі, і поета Олександра Кандиби, який згодом увійде в літературу під ім’ям Олександра Олеся.

У 1924 - 1925 роках Олег Кандиба (Ольжич) стає слухачем філософського факультету престижного Карлового університету в Празі. Він відвідує лекції переважно з передісторичної археології та історії мистецтва, пише дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства, які набули значної наукової цінності.

1928 року в Празі (а пізніше і в Україні) з'являється друком перше оповідання молодого літератора під назвою "Рудько".

Студії на філософському факультеті Олег Кандиба (Ольжич) завершив 1929 року, водночас навчаючись на літературно-історичному відділі Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова. Того ж року в журналах "Літературно-науковий вісник", "Студентський вісник" та ін. публікуються перші вірші поета. За свідченням сучасників, публікації у журналі ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова після 1930 року уже забезпечили Олегу Ольжичу "одне з перших місць емігрантського Олімпу" (Улас Самчук).

За життя Олег Ольжич видав всього дві книжки поезій: "Рінь" (Львів, 1935) та "Вежі" (Прага, 1940). Третя збірка "Підзамчя", упорядкована самим автором, побачила світ уже по смерті Ольжича.

1929 року Ольжич стає членом Організації українських націоналістів, заснованої цього ж року полковником Євгеном Коновальцем, й одразу стає її провідним діячем.

Радикальна позиція сина викликала різку незгоду з боку Олександра Олеся, що сповідував ліберальні погляди. Проте Ольжич був непохитний: "Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія збудує йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком, а його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур".

Олег Ольжич чітко викладає свої погляди у статтях "Український націоналізм", "У двадцятиліття", "Українська історична свідомість" та ін. Проте найбільш яскраве, художньо-образне втілення дістають його переконання у поемах "Грудень 1932" (попередня назва "Городок 1932") та "Незнаному воякові" (1935). Тут знайшла свій філософський і художній вираз ідеологічна програма Організації українських націоналістів, як її потрактував і сповідував поет. Обидві поеми надихані тодішньою дійсністю – збройним опором сваволі польських властей.

 Після вбивства Коновальця Ольжич виконує і розвиває ідеї глави Проводу Українських Націоналістів: утворює Культурну Референтуру ОУН, що являла собою 15 комісій державного планування: фінансову, шкільну, сільськогосподарську, промисловості й торгівлі, експлуатації природних багатств тощо. Йшлося і про підтримку видань обдарованих літераторів, працевлаштування журналістів, митців. Філософські та ідеологічні засади політики Культурної Референтури Ольжич обґрунтовує у статті "В авангарді героїчної доби".

Під час другої світової війни саме Культурна Референтура Організації українських націоналістів зініціювала функціонування Спілки письменників в окупованому німцями Києві 1941 року, видання газети "Українське слово" та журналу "Литаври".

Як намісник голови націоналістичного проводу в Києві, Олег Ольжич скликає 5 жовтня 1941 року в Києві Перші Збори Української Національної Ради, покликаної до створення "національно-державної формації, яка б репрезентувала і обороняла весь український народ". Серед 130-ти членів УНРади були оунівці, гетьманці, безпартійні, представлені були всі верстви й професії, а також національні меншини (до речі, й росіяни також). Але вже 27 листопада того самого 1941 року наказом з Берліна діяльність УНРади було заборонено, почалися арешти й страти. Загинули найкращі побратими Ольжича – Олена та Михайло Теліги, Іван Ірлявський та інші. Черга була за Ольжичем. У березні 34-річний поет назавжди залишив Київ. На нього полюють і гестапівці, і енкаведисти.

Ольжич, який давно розуміє, що Третій Райх бачить у його Батьківщині лише ласий шмат території для своїх колоній, однозначно заявляє: "Українські землі є життєвим простором українського народу".

2 серпня 1943 року Олег Ольжич, який, здавалося, вже усвідомлював свою приреченість, обвінчався в православній церкві у селі Яблінка Вижня з молодшою за нього на тринадцять років давньою знайомою – дочкою професора Леоніда Білецького Катериною. Він закохався в Калинку (так називали її рідні) навесні 1940 року і, вже маючи тридцять шість років, - за десять місяців до смерті узяв шлюб. Ніби залишаючи своїй долі шанс на фізичне продовження...

25 травня 1944 року Ольжича заарештувало гестапо. Тортури почалися просто на місці. Ув'язненого перевозять до Берліна, а звідти – до міста Оранієнбурга, поблизу якого чекав на Ольжича табір смерті Заксенхаузен. Ув'язнення в ньому відбував чи не весь провід ОУН. 9 червня до камери смертників востаннє занесли тіло непритомного після катувань поета. Прах патріота України розвіявся димом з крематорію в свинцевому небі Третього Райху.

Поезія, публіцистика та епістолярна спадщина Ольжича без перебільшення одні з найяскравіших, найбільших перлин національного буття України, її героїки визвольного руху. Життю та творчості Олега Ольжича присвячено повнометражний двосерійний художньо-документальний фільм за сценарієм Леоніда Череватенка "Я камінь з Божої пращі...". Творців фільму удостоєно державної Шевченківської премії 2002 року.

Інформаційні джерела про Олега Ольжич

           Державін , В. О. Ольжич – поет національного героїзму [Текст] / В. Державін 

// Українське слово:  хрестоматія. – К .: Рось, 2006.– С. 220 – 234. 

            Представлено сторінки біографії   О. Ольжича.

          Жулинський, М. Той, що серце обернув у сурму [Текст] / М. Жулинський // Культура і життя.– 1997.– № 42.– С. 3.

         Публікацію присвячено 90-річчю від дня народження Олега Ольжича.

        Костриця, М. Ю.  Велет духу. О. Ольжич і Житомирщина: історико – краєзнавчий нарис  [Текст]  /М. Ю. Костриця, Р. Ю. Кондратюк . – Житомир: Житомирське науково – краєзнавче Товариство дослідників Волині,   1997 . – 32 с.; іл.

         В нарисі на підставі архівних матеріалів вперше висвітлюються деякі маловідомі сторінки житомирського періоду життя та діяльності видатного сина України.

      

       Костриця, М. Ю. З берегів Тетерева – у вічність. О. Ольжич [Текст]  /М. Ю. Костриця, Р. Ю. Кондратюк . – Житомир: Косенко,  2007 . – 40с.; іл.: (Серія: Вчені Житомирщини. Вип. 6).

        Нарис  присвячено життю   поета, вченого, діяча ОУН Олега Ольжича.

  

Олег Ольжич: стаття [Текст] / Бернадська, Н. І. // Українське література  XX століття: навч.: посіб. для старшокласників та вступників до вищих навч. закл . / Н. І. Бернадська. - К.: Знання - Прес, 2006.–  С. 116 – 121.

Представлено сторінки біографії  та творчості  О. Ольжича.

Ольжич, О. Незнаному Воякові. Заповідане живим [Текст] / О. Ольжич . – К.: Фундація ім. О. Ольжича,  1994 . – 430 с.

Видання присвячено творчості О. Ольжича. В книзі зібрано  многобарвний доробок письменника, науковця, політичного діяча – його вірші, прозу, літературознавчі розвідки, організаційні відозви, його листування.

Олег  Ольжич (1907-1944): стаття  [Текст] // Історія української літератури  XX століття: у 2 кн. Кн. 2: Друга половина XX ст.: підручник / за ред. В.Г. Дончика . – К.: Либідь, 1998 . – С. 65 – 67.

Представлено хрестоматійні дані про видатного українського поета  О. Ольжича.

Олег Ольжич: вірші [Текст]  // Розстріляне  Відродження. Золоті рядки української поезії / укладач С. М.Заготова  . – Донецьк.: БАО, 2009 . – С. 95 – 112.

 До видання ввійшли твори  поетів тієї бурхливої й драматичної доби: О. Ольжича та інших.

О. Ольжич – легенда і символ  // Червак, Б.  Зб. ст. [Текст] / Б. Червак; Національний клуб О. Ольжича.– Дрогобич, 1994.– С.29 – 41.

 У статті висвітлено життєвий шлях Олега Ольжича, розглянуто його творчість з точки зору національної ідеї.

Олег Ольжич // Бернацька, Н.І. Українська література: Завдання. Тести. Диспути [Текст] / Н.І. Бернацька.– К.: Академія, 2000.– С. 63 – 64.

           Наведено сторінки біографії поета.

Охріменко, Н. Д. Житомир – рідна земля Олега Ольжича  [Текст]  / Н. Д. Охріменко      //  Поліський дивосвіт: література рідного краю: посібник –   хрестоматія в 2-х ч. Ч. 1.– Житомир, 2000. –  С.261. - 277.

   Інформація про життєвий та творчий шлях нашого земляка Олега Ольжича.

Слабошпицький, М. Доля і музика Олега Ольжича [Текст] // ОУН: Минуле і майбуття  / Відп. ред. С. Таран.– К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1993.– С. 69 – 75.

Червак, Б. Героїчність духу: (Поет і лицар Олег Ольжич) [Текст] // ОУН: Минуле і майбуття / Відп. ред. С. Таран.– К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1993.– С. 76 – 81.

     Видання знайомить читачів з ідеями і творами О. Ольжича.

           Червак, Б. Олег Ольжич. Легенда і символ [Текст] / Б. Червак.– Трускавець: Франкова криниця, 1994.– 11 с.

     Брошуру присвячено до 50-річчя від дня мученицької смерті українського поета Олега Ольжича.

 Статті із газет та журналів

           

          Закатований, але не зломлений символ [Текст] // Місто . - 2017 . -  № 23. -  9 черв. -     С. 7.

              10 червня 1944 року загинув Олег Ольжич у концтаборі Заксенгаузен.

          Білятинська, О.  Олег Ольжич – лицар української державності [Текст] 

/ Ольга Білятинська // Дивослово . – 2011 . -   № 1. – С. 11- 15.

              Інтегрований урок – презентація присвячений  найважлівишими фактами життя і творчості поета – емігранта через осмислення поезій Олега Ольжича.

          Вільшук, М. Етапна збірка Олега Ольжича [Текст] / Мирон Вільшук // Дивослово . – 1999 . -   № 4. – С. 2 – 3.

              В статті розповідається про  збірку «Рінь», яка декларувала поетику нової доби, виокремлювала той напрям у літературі української діаспори.

          Неврлий, М. Муза мужности й боротьби Ольжича [Текст]  / Микола Неврлий                  // Дивослово . – 1994 . -   № 7. – С. 10 – 17.

             Стаття присвячена   Олегу Ольжичу -  поету, вченому, борцю за Незалежну Україну.

          Гуцуляк, О. «Встає цитаделя духа – десятки літ боротьби» [Текст] / Ольга Гуцуляк          // Дивослово . – 1994 . -   №12. – С. 22 –26.

              Урок присвячений творчості О. Ольжича.

       Бібліографічний огляд присвячено українському поетові та політичному діячеві Олегу Ольжичу.

         Видання містить короткий опис життя, політичної діяльності та творчості    Ольжича. Представлено список інформаційних джерел (книг, статей,) про поета.

Огляд підготовлено у бібліотеці - філіалі №4.