СВЯТО ІВАНА КУПАЛА

7 ЛИПНЯ

Івана Купала, Купайла — традиційне українське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). Зараз також його прив'язують до сонцевороту (21 червня, у високосний рік — 20 червня за часом UTC). У зв'язку із введеннямгригоріанського календаря у 01.03.1918 церковне свято Різдво Івана Предтечі припадає на 7 липня. Свято отримало свою назву від імені християнського святого Івана. Квінтесенцією свята є очищення з допомогою вогню і води, найдавніша форма магічних дій. Одне із чотирьох головних свят сонячного календаря. Ймовірно, свято було встановлено в часи, коли сонцестояння випадало на 24 червня. Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянського панування частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла. Подібні звичаї існують в багатьох народів, особливо індоєвропейських: чехів, німців,австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців,

 білорусів та росіян. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19-24 червня проводиться фестиваль «Вогнища Сан Хуана» та в Бразилії — «Феста Юніна» 13-29 червня.

Походження назви

Назва Іван Купала має народно-християнське походження і є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής), оскільки епітет Іоанна — грец. βαπτιστής — «баптістіс» перекладається як «купатель, занурювач». Така назва свята була зумовлена і власне слов'янськими уявленнями: праславлавне kǫpati позначало ритуальне обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах.Тому, з одного боку, саме це дієслово був застосований для перекладу епітета «хреститель», а з іншого боку, назва свята пізніше було переосмислено народною етимологією і ув'язано з ритуальними купаннями у річках під час цього свята.

Деякі науково-популярні та неоязичницькі видання пов'язують свято з «язичницьким божеством» Купала. Дана точка зору не має достовірних підтверджень, оскільки сумнівне існування в слов'янському язичництві самого цього божества. Вперше божество «Купала» згадується в Густинському літописі (XVII століття), і є плодом непорозуміння: літописець, знаючи про «ігрища» на Івана Купала, прийняв назву свята за ім'я язичницького бога. Згодом це непорозуміння було повторено переписувачами, а потім і ранніми дослідниками слов'янської міфології, в результаті чого у слов'янському пантеоні з'явилося нове «божество».

На ділі ж Купала міг з'явитися в народних уявленнях лише як фольклорна персоніфікація свята, відбилася, наприклад, у піснях. Натомість в деяких регіонах Русі називали свято — Ярилин день, хоча, не виключено, що весняне рівнодення (новий рік) також було пов'язане із Ярилом. Це був останній день русального тижня. Ярило був божеством весни і кохання, тому його відповідниками є Камадева і Купідон. Після купальських ігор визначалися пари суджених, і наступний день Февронії Русальниці — протегував сім'ї і любові. У давнину з цього дня і до Петра гралися весілля.

Інші назви

Купала, Колосок, Кресъ (ст.рус.), Ярилин день (яросл., твер.), «Сонцекрес» (укр.), «Купалле» (белорус.), «Rasos, Rasa», «Saulės» (Литва) — День Сонця, день Яніса та Ліго (Латвія), Водиці (болг.), Духов-день (болг.), «Еньовдень» (болг.), «Sobótki» — Соботки (польск.), Кокуй (новг.), «Свята Сонца і кахання» (белорус.), Лада (русин.), Іван -травник, «Копальний Іван» (укр.), Іван добрий, любовний, квітковий, чистоплотний, «Іван Вядзьмацкі» (белорус.), «Іван Калдунскі» (белорус.), «Св. Jован Игритель» (серб.), Перший покос, «Варфоломій і Варвара» (укр.)

Давні звичаї, обряди та прикмети свята

Початок святкування

Святкування розпочиналося в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.

Купало та Марена

Головні атрибути свята — це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина). Згідно із слов'янським міфом, зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, вважали її старшою русалкою.

Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала і Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших — замість солом'яного опудала садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала.

На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь - якого дерева.

Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок  чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині — із гілок чорноклену і трави.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

Вогнище

Стрибання через вогнище

Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.

Купальське вогнище згідно з переказами має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи так своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина і хлопець, які кохають одне одного, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був гарним.

Дівочі вінки

                                     

                                                                               Плетіння вінків   

    Після втоплення Марени (інколи топили Купала) дівчата тікають від хлопців до води, обворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають

«

В гаю зелененькім соловейко щебече, Соловейко щебече; Там дівчина мила віночок пустила З барвіночку, з барвіночку. Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку, За миленьким, за миленьким...

»

    Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пара заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

    Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

    На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.

    За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

    У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

   В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.

Папороть

     Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» видатний український та російський письменник Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.
Квітка папороті

   Трави

Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата, мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.

Боротьба церкви зі святом

    Згідно з християнським календарем на ці дні припадає Різдво юдейського проповідника Йоханан бар Зехар'я (Івана Хрестителя) (24 червня за старим стилем), яке і святкують християни східного обряду. В Україні цей день називають святом Івана Купала. Деякі дослідники назву пов'язують з ім'ям словянського бога Купало — богом земних плодів (про накладку свят є записи у літописах, зокрема в Густинському, Іпатіївському. Подвійна назва виникла у часи, коли християнська церква бажала замістити яскраве язичницьке свято на свято нової для слов'ян релігії. Самі святкування у своїй суті пов'язані із давньослов′янською вірою і носять магічний характер — ритуальні очищення вогнем, ворожіння, гадання, ігри.

    Церкви не підтримували (і не підтримують) таких народних гулянь і визнавали лише назву Різдво Іоанна Предтечі, «Іванів день», натомість серед народу вживають або подвійну назву, або назву «Купала». Горпина Купальниця — слов'янське народне свято, що відзначається 23 червня (6 липня). У цей день все було підпорядковане підготовці до нічної зустрічі Купали. Після прийняття християнства на цей день наклалося церковне шанування святої Агрипини Римської, яку прозвали в народі Горпиною.

При цьому двовір′я було характерне не лише для Русі, а також і для Візантії, яка експортувала свою релігію на Русь. Так у Візантії в цей день міські жителі влаштовували гадання. Після заходу маленьку дівчинку одягали як заміжню. У неї повинна бути ваза з вузьким горлом, куди гості кидали записки з побажаннями. Після цього по черзі підходили до дівчинки і запитували, що їх чекає. У відповідь вона трясла вазу, перевертала її і на руку дівчинки випадала відповідна записка, яку вона віддавала прохачеві. У сільській місцевості свято відзначалося стрибання через вогнище, що мало принести удачу і захистити від злих духів. Ці обряди ромеїв є залишками адоній — свята Адоніса, який між іншим вважався коханим Діоніса, відомі епітети якого «Еван», «Єван». В свою чергу імя Адоніса повязане із богом сонця Атоном, а звідси із Адонаєм.

    Деякі дослідники вважають, що «Іван» могло мати певні аналогії із божествами римського пантеону, зокрема із Янусом, якого етруски називали «Небеса». Янус або Юноніус був також богом початку і кінця часу та всякої діяльності й був тісно пов'язаний із Юно (Юнона). Від її імені походить назва місяця June, на який припадає літнє сонцестояння. Однією з іпостасей Юнони була Капротіна, функція якої — підтримка і зміцнення Місяця, як нічного світла, в той час, коли його сили найслабкіші, після літнього сонцестояння .Фестиваль Нона Капротінія («Нони Дикої Фіги») — 7 липня. При цьому не всюди головне свято літа визначають за сонячним календарем із привязкою до сонцестояння, наприклад в Індії Джанмаштамі визначають за місячним календарем як 8 день темної половини місяця шравана (рахуючи від молодика) і в наш час дата може припадати на кінець серпня. Аналіз астрономічних даних вказує, що літнє сонцестояння і вхід Сонця до знаку Рака в тропічних координатах випадало на 24 червня у 33 ст. до н. е., тому поява свята може відноситись до цього періоду.

Свято у мистецтві

   Існували легенди про те, що в ніч перед Івановим днем злітається на шабаш нечиста сила. Зокрема на цю тему Мусоргський Модест Петрович у 1867 р. створив музичний твір «Іванова ніч на Лисій горі». А Римський-Корсаковна його основі балет "Ніч на Лисій горі". Інші відомі твори — "Торжество літнього сонцестояння".