ТАЛАНТ МОГУТНІЙ, НЕВМИРУЩИЙ

    
                              
    Лесь Семенович Мартович був обдарованим від природи великим талантом. Проте життєві злигодні, важка виснажлива праця заради горьованого шматка хліба, постійні, нескінченні поневіряння запустілими, докраю розореними галицькими селами і містечками, важка недуга і смерть в неповних 45 років не дали змоги розгорнутися його великому обдарованню письменника - сатирика і гумориста. Досить драматично склалася особиста й літературна доля цієї напрочуд веселої людини.                                                                           Народився 12 лютого 1871 р. в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район, Івано - Франківська область) у родині сільського писаря. За спогадами Василя Стефаника, родина Мартовичів належала до давнього раввінічного єврейського роду, останній представник якого (дід письменника) прийняв християнство і був вигнаний з єврейської общини.                                                                                                   Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Починається його довга мандрівка по провінціальних містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не давали змоги розвинути таланту письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу і рвався до Львова.                                                                                                                                                  З 1882 р. Лесь Мартович - учень Коломийської гімназії. У червні 1892 року закінчує гімназію і записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). Збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету «Збірка»; засновував по селах читальні тощо. У той же час він був редактором львівської газети «Хлібороб» (1893) за мізерну платню - 30 гульденів, а в 1897 - 1898 роках став редактором «Громадського голосу», який до того редагував Іван Франко.                      Входив до Покутської трійці - це умовне об'єднання трьох українських письменників Леся Мартовича, Василя Стефаника та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє походили з Покуття.                                                                                                                Назву Покутська трійця, очевидно, отримали з легкої руки Івана Франка, оскільки саме він брав активну участь у становленні та формуванні таланту Мартовича, Стефаника та Черемшини. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом.                                            Можна виділити такі ознаки, притаманні письменникам Покутської  трійці                                  - вік - почали творити у молодості;                                                                                         - походження - родовід вели із нижніх верств суспільства;                                             - тематика - в основі творів лежало вкрай важке життя селян Покуття, Буковини та Галичини за часів правління Австро - Угорщини;                                                                                 - жанрова своєрідність - незважаючи на традиційність тематики, Стефаник, Мартович та Черемшина (значною мірою під впливом Франка) формувалися як письменники - модерністи. Скажімо, це виявлено у новій формі зображення тематики села - створення новел, етюдів.     Лесь Мартович працював у Львові, Дрогобичі, Городку і Стрию. Починаючи з 1905 р., важко хворів. Його навістив одного разу І. Франко. В 1909 році він складає іспити за університетський курс, а на - весні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержує наукову ступінь доктора права. За своє життя Лесь Мартович написав 27 оповідань. Основною темою творів Леся Мартовича було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані з дусі гострої, їдкої, викривальної сатири.                                         Дуже виразно показав письменник трагізм становища селянства, його повну безправність, темряву і затурканість в оповіданнях «Лумера», «Мужицька смерть». Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив показу суті буржуазного суду як засобу пригноблення трудящих. Цій меті присвячені його драматичні сцени «За топливо», «За межу», «Зле діло».                                                                                                                                                   Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозіи виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон». Помер 11 січня 1916 у селі Зубейки, похований у селі Монастирок.                                                                                                                                     «Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника - класика кінця 19 - початку 20 ст. Леся Семеновича Мартовича.                                                                                                                                      Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута.